Skip to content

Чи є храм локалізацією присутності Божої?

Чи є храм локалізацією присутності Божої? published on No Comments on Чи є храм локалізацією присутності Божої?

#ЭсхатологическиеЩепки. Храм (як місце молитви і поклоніння Богу) не є локалізованим місцем присутності Божої, чи навіть якоїсь надприродньої Його присутності. Господь Бог — Всюдисутній, який Своєю присутністю пронизує увесь Всесвіт. Господь Бог присутній Духом Святим в душі кожної Своєї дитини, незалежно від того, в храмі ми знаходимось, чи поза межами храму.

Присутність і всюдисутність Бога в житті Його дітей, перш за все, виражається в тому, як Його діти відносяться один до одного (стосунки любові), до Бога (довірливі стосунки любові), до навколишнього середовища (турбота з любов’ю), до суспільства (проголошення любові Божого Царства аж до другого приходу Ісуса Христа).

Храм, хоч і важливе місце для зібрань Божих дітей, щоб разом молитися і поклонятися Богу, навчатись Божому слову, все ж таки не є локалізованим місцем присутності Божої. Бо любе місце, де збирається двоє або троє Його дітей, є місцем де Христос посеред нас. Відображенням Божої присутності на землі і в суспільстві є не стільки сама будівля храму, скільки Божі діти з Божим відношенням один до одного, до Бога, до суспільства, до оточуючого середовища.

Завтра я буду молитися разом з нашими “скелянами” у тимчасовому віртуальному храмі. Але Бог буде там присутній як Христос посеред нас не тому, що це храм (хоч і віртуальний), а тому, що в тому віртуальному храмі зберуться Його діти щоб разом слухати Його волю, молитися Йому, поклонятися Йому, навчатися з Його слова.

Господь Бог так само присутній у нашому збудованому храмі не тому, що це є будівля, яка колись була посвячена як місце служіння Йому. А виключно тому, що Він — всюдисутній, і що Він присутній Духом Святим у Своїх дітях, де би вони не збиралися разом молитися і поклонятися Йому.

Більше того, Ісус Христос зримо присутній у цьому світі і суспільстві саме через Своїх дітей, які називаються Тілом Христовим, щоб явити Його любов цьому світу.

Можна закрити храм, можна навіть його відібрати, або зруйнувати, як це робили совєти. Але неможливо відібрати в нас Церкву, неможливо закрити Церкву, неможливо її зруйнувати. Як і неможливо заборонити стосунки любові між людиною і Богом, і між дітьми Божими. Як і неможливо заборонити проголошувати і являти Божу любов до суспільства у віртуальному суспільному просторі.

Як і неможливо заборонити молитися і поклонятися Богу, незалежно від обставин, в яких Господь допускає нам бути, і в яких випробовується наша віра і довіра Йому: чи вона будується тільки на присутності в храмі, чи вона основана на наших довірливих стосунках любові з Ним і з Його дітьми…

Тому не варто уникати тимчасових віртуальних храмів як тимчасове місце поклоніння Богові. Питання не в віртуальності чи матеріальності. І те, і інше — тимчасове. Питання в тому, чи хочу я бути частиною Божого народу, щоб разом з ним молитися і поклонятися Богові, і являти Його любов через нашу єдність у Ньому.. БО ОЦЕ Є ВІЧНЕ…

І якщо дехто з читачів прочитав, що я ніби виступаю проти храму, чи підтримую закриття храмів тощо, то ви глибоко помиляєтесь, і не почули самого головного. Але така наша природа — ми самі вибираємо, що читати і що слухати, незалежно від того, частіше всього, що сказано і що написано… І все ж таки, шануймося <3

(с) Тарас М. Дятлик
25 квітня 2020 р., Рівне, Україна

Leave a Reply

Primary Sidebar

Secondary Sidebar

%d bloggers like this: