Skip to content

Публічні роздуми виборця-християнина

Публічні роздуми виборця-християнина published on No Comments on Публічні роздуми виборця-християнина

Спостерігаючи за передвиборчими перегонами в #Рівне, як християнин-виборець (який дотичний до багатьох процесів в церкві, суспільстві та богословській освіті) намагався писати свої роздуми. Усвідомлюю, що ця тема надто складна, і є дуже багато різних поглядів і оцінок на тему співвідношення церкви і політики. Разом з тим, я реагував більше на те, що відбувається саме в Рівне, проте в контексті риторики та масового походу церковних служителів і християн (біля 1500?) на вибори в місцеву владу по всій Україні. Моя реакція і оцінка того, що відбувається — скоріше з місіональної перспективи, тобто з т.з. богослов’я місії Бога і покликання Церкви (якщо хтось читав книги на цю тему, живе цим питанням, той розуміє, про що я). Це не просто теоретичні філософські роздуми (як вважає дехто з церковних служителів), а з пережитого особисто в різний час і в різних контекстах. Також на мої роздуми сильно впливає те, що я працюю в міжнародній організації. В нашій команді працюють люди з різних рас, етнічних груп, євангельських деномінацій, політичних вподобань. І ми майже щодня задаємось питанням: що ми можемо робити для того, щоб об’єднати не просто якусь країну, чи етнічну групу, чи певну політичну силу, а щоб об’єднати саме дітей Божих, Церкву, Тіло Христове для втілення місії Бога у цьому світі? Ці питання є складними для нашої команди, бо це не просто вибір між українцями і росіянами, чи українською та російською мовою в Україні; це не просто вибір між англійською і французською мовою в Африці; це не вибір між про-Єрусалимськими чи анти-ізраїльськими релігійними силами на Ближньому Сході; і це не вибір між реєстрованими і нереєстрованими церквами в Китаї тощо. Це постійний вибір і постійне думання про іншого та ближнього з герменевтичним ключем місії Божої. Щоб ці речі більше осягнути (нічого особистого і без приниження), варто прочитати хоча би ті 5 книг (як самий базовий мінімум), які я радив (див. нижче).

“… крест был неизбежной ценой Божьей миссии. Но одинаково верно с точки зрения Библии, что крест – это неотъемлемый центр нашей миссии. Вся христианская миссия проистекает из креста, крест – источник миссии, ее сила и ее суть. Очень важно рассматривать крест центральным символом, вплетенным в каждый аспект целостной библейской миссии, иными словами, все, что мы делаем, мы делаем во имя распятого и воскресшего Христа. … совершенно ошибочно думать, что крест находится лишь в центре нашей евангельской работы, тогда как любая социальная работа лежит на других богословских основаниях и причинах. … основа всеохватывающей миссии – это богословие креста. Я также верю, что крест – это центр как нашей социальной деятельности, так и евангелизма. Нет другого имени под небом, которым мы могли бы возвещать всеохватывающую весть евангелия, кроме имени распятого и воскресшего Христа.” (Крис Райт. Миссия Бога).


14 вересня 2020. #ПолитическиеЩепки. Друзі, я вам так скажу: це велика помилка думати і вважати, що якщо хтось з євангельських християн не підтримує “об’єднану команду християн Рівного”, той проти Бога, проти України, проти Церкви, проти Христа, проти сімейних цінностей тощо. Вже на ФБ звучать такі голоси. І бачити мені це жаль, особливо серед християнських лідерів. Не знаю як вас, а мене це дуже турбує, оскільки подібна тотожність “якщо ти не з НАМИ, значить проти Бога, бо ліберал, соціаліст тощо” не раз приводила християнську спільноту до трагічних місіональних наслідків.

Дуже поважаю тих християн, які йдуть кандидатами в депутати від реальних політичних сил, які не спекулюють на ідеї “християнських цінностей”, а реально працюють з політичною (державотворчою) ідеєю як християни в політиці. Сама ж ідея, яка перетворюється на ідеологію “християнських цінностей”, знеособлює християнина, людину, опонента, часто дегуманізує і демонізує іншого. Чому? Бо — “тільки ми носії християнських і сімейних цінностей, тільки ми володіємо правдою”. І ця риторика стає все голоснішою. Вона мене не дивує з боку секулярної політичної партії, але дуже дивує, коли Євангеліє нівелюють до політичної цінності. Суть же християнства не в цінностях, а в місії Бога у збудові Царства Божого через зцілення стосунків людини з Христом і людини з людиною, стосунків довіри і любові.

Тому підтримую тих християн, які йдуть в політику сміливо як віруючі люди, йдуть з реальними політичними силами, що мають хай і не досконалі, але програми партії. Разом з тим з сумом спостерігаю, як християнські і сімейні цінності все більше стають для християн частиною однобокої політичної релігійної ідеології, і все менше пов’язуються зі зцілюючою силою Євангелії, Радісної Новини, Духа Святого.

Для мене самим популістичним гаслом 2018 і 2019 років було: “Захистимо християнські та сімейні цінності”; і в той же час ми, як церква, боїмося публічно осудити сексуальні злочини в християнських спільнотах (гугл в допомогу). Цінності — це не те, що нав’язуть. Це те, що являють, пропонують та приймають без насильства. Церква не може нав’язати цінності, вона може їх тільки явити і запропонувати, навіть як μαρτυρ в самих крайніх випадках. Особисто я не вірю ні одній політичній релігійній групі, яка обіцяє християнськими цінностями щось “захистити, зупинити тощо”. І не захистить, і не зупинить. Бо явлення цінностей Христа, які є плодом Духа, — це не результат ідеологічної роботи; це результат трансформуючої роботи Духа Святого через Радісну Новину.

Ні, я не аполітичний, і ні, я не підтримую лоббі ЛГБТК… І те, що я з вами не згідний, не означає, що я вас засуджую… Ви пишете і робите публічні голосні і навіть часом радикальні заяви; я теж маю право публічно озвучити свою думку… Знаю, що кожен мій подібний допис працює не на мою користь. Я це вже відчув за останні декілька років по відношенню до себе. Але мене це не ображає, відверто скажу. Головне, щоб в цих політичних перегонах пастор залишався пастором в церкві, церква залишалась церквою в суспільстві, і не втрачала свого місіонального божественного покликання: бути місцем Надії навіть для самого найгіршого і останнього грішника, що потребує Радісної Новини… Шануймося <3


20 вересня 2020. #ПолитическиеЩепки. Друзі, цікава ваша думка. Зараз десятки рукопокладених пасторів, яких знаю особисто (та, мабуть, сотні, яких не знаю), балотуються в депутати на ті чи інші політичні виборчі позиції. Як ви ставитесь до того, що, балотуючись, пастор активно представляє і рухає і пропагандує одну політичну силу і ідею (в селі, в церкві, в місті), а серед членів церковної ради і помісної церкви є люди, які підтримують інші (часом, протилежні за ідеєю) політичні сили і партії? Чи має бути згода членів церковної ради, чи членів церкви (чи церковного союзу, асоціації тощо) щодо участі і ототожнення пастора (як очільника християнської громади) в політичних перегонах з однією політичною силою, партією, ідеологією? Для мене немає абсолютно питань, якщо християнин (не пастор) працює в політичній сфері в рамках місії Бога і на тверезу голову. Але є багато питань щодо управляючого принципу, якщо це діючі пастори євангеличних церков. Шануймося ❤
PS. Інформація для тих, хто пересувається в кабінах важкої бронетехники:
• питання не є закликом до аполітичності,
• питання не означає зневагу до пастирського служіння,
• питання не є нерозумним, ідіотським (і далі по семантичному ряду),
• питання не є розчаруванням в церкві і в Бозі.


20 вересня 2020. #ПолитическиеЩепки. Я для себе вирішив не голосувати і ніяк не підтримувати представників тих партій, які самі про себе системно говорять: ми чесні, ми чесна партія, ми чесні політики, ми чесна команда, чесність понад усе тощо. Не тому, що я не вірю в існування чесного політика (хоча наразі не можу привести прикладу з слов’янського контексту), а тому, що про нашу чесність мають свідчити перш за все інші та опоненти, а не ми самі, ще й до того настирливо. Та й чим частіше і голосніше політичною силою говориться “ми чесні”, тим далі вона особисто від мене…


21 вересня 2020. #ПолитическиеЩепки. Я так бачу, що коли пишеш про те, що в мене особисто (1) немає проблем з тим, що християнин (не пастор) активно і професійно працює в політичній сфері, і що я особисто (2) дуже негативно ставлюсь до того, щоб рукопокладений пастор представляв інтереси політичної партії в суспільстві і в церкві, то (3) дуже багато людей не здібні побачити різницю між першими двома твердженнями. Жаль…


22 вересня 2020. #ПолитическиеЩепки. Одна из проблем христиан, идущих в политику на волне защиты христианских и традиционных ценностей (что бы они ни значили), – это желание поставить христианскую веру на службу «правильным» политическим идеям.

• Нужно ли быть аполитичными? — Нет.
• Нужно ли говорить о несовместимости веры и политики? — Нет.
• Можно ли отделять богословие от политики? — Нет.

Но, занимаясь политическими видами активностей, очень важно идеологически не осквернять Иисуса Евангелий и само Евангелие Царства Божьего:
• надрасового, но в каждой расе,
• наднационального, но в каждой нации,
• надъязыкового, но в каждом языке,
• надконфессионального, но в каждом дитяти Божьем.

Евангелие включает в себя политическую оценку. Но политическая оценка и идеология — это не Евангелие. Должно ли Евангелие влиять и трансформировать политический дискурс? — Несомненно. Является ли политический дискурс, весьма ограниченный временем, пространством и контекстом, частью Евангелия? — Нет. Политики евангельских времен до смерти боялись Иисуса не потому, что Он провозглашал политическую адженду против (или за) окккупированного Израиля, римлян, Самарии, иудейского царя или римского императора. Но потому что Евангелие Царствия разрушало их политическую адженду, ставя в центр Мессию и миссию Отца, объединяя Его последователей отношениями доверия и любви к Богу, друг к другу, даже изменяя их отношение к врагу. Самые последние силы и минуты на Кресте Иисус посвятил молитве именно о Своих врагах… чтобы и они были частью Его Царства, которое в этом мире, не от мира сего…

Сила Евангелия не столько в том, что оно изменяет политику, сколько в том, что оно трансформирует сердце человека, возрождает его Духом Святым к жизни по Христу, изменяет отношения и формирует новый политический дискурс — явное присутствие Царства в отношениях доверия и любви ко Христу и друг ко другу. Влияние Евангелия на политическую адженду, прежде всего, состоит в пророческом моральном гласе вопиющего в пустыне безнравственности: не только с народом Божьим или нацией, но и против народа Божьего и нации. Иисус много говорил к политикам и о политике в Своем учении о Царстве Божьем. Даже Пилат, вопреки религиозным иудейским политикам, признал в нем царя Иудейского. Но сердце Отца не в политике, а в примирении Бога с человеком и человека с человеком исключительно на основании отношения человека ко Христу и Евангелию, а не к политическим идеям, идеологиям, партиям, лидерам.

Причина и следствие — это то, что большей частью игнорируют христиане. И политический христианский «зашквар» лично для меня свидетельствует о том, что христианское сообщество потеряло суть миссии Отца и Его Царства. Если Церковь сильна Евангелием, миссией Бога, силой Духа Святого, с ней не смогут не считаться политики. Если же «Церковь» хочет считаться с политикой, интегрироваться в политические движения и использовать политическую адженду (которая всегда ограничена временем, пространством и контекстом) для созидания Царства Божьего в своей стране, она теряет свое фундаментальное призвание — быть пророческим голосом Царства.

Сила Церкви — не в политической активности, что абсолютно не есть призывом к аполитичности.
• Сила Церкви состоит в осуществлении миссии Бога посредством провозглашения Евангелия, преобразующего сердце и отношения человека.
• Сила Церкви состоит в верности миссии Бога и своему миссиональному, а не политическому призванию.
• Сила Церкви состоит не в христианских ценностях, а в том, что в детях Отца живет Дух Святой, направляющий нас к верности Христу, а не политическому дискурсу.

Ничто так не разрушает фундаментальную миссиональную идентичность церкви, как стремление превратить пророческое служение Церкви в «правильный» политический дискурс, отведя на второй план план важность любви Бога именно к грешнику, прежде всего, любви к одной потерянной овце на фоне 99 политических праведников. Нужно ли быть активным в политике? Несомненно. Но сила наша не в политическом дискурсе, не в насаждении христианских или традиционных ценностей, не в Мече, который Христос велел Петру вложить в ножны перед лицом Своей искупительной смерти.

Наша сила — в нашей верности преображающему Евангелию, в нашей любви к Богу, к ближнему и к врагу, в нашем Господе Иисусе Христе, Которому мы позволяем действовать в нас и через нас. Евангелие преображает политику. Но политика искажает суть Евангелия, если мы делаем политический дискурс, ограниченный временем, пространством и контекстом, частью Евангелия… Остальное — между строк и на блоге… Читайте автора, а не посты. Шануймося <3


29 вересня 2020. #ПолитическиеЩепки. С сожалением наблюдаю как в некоторых христианских кругах (влияние которых на христианское сообщество все больше усиливается и расширяется) формируется идеология обезличенных «христианских ценностей», которые привязаны не к Евангелию (весть о спасении), не ко Христу (субъект спасения) и не к человеку (объект спасения Христом) и не к Церкви («спасенный агент» миссии Бога в этом мире), но к определенной религиозно-политической системе (как симфония и синергия). Каким образом христианские ценности превращаются в обезличенную идеологию? Для обезличенной защиты «христианских ценностей» довольно часто используется… Continue reading>>>


5 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. Дуже-дуже багато з моїх євангельських знайомих церковних служителів (близьких і не дуже), а також євангельські служителі-«френди» з ФБ (з якими вже багато років знайомі і «френдуємо» в соцмережі) балотуються в депутати від різних, діаметрально протилежних за ідеологією партій. «Собор» на днях повідомив, що не менше 1000 євангельських християн по всій Україні балотується в депутати. Хоча я вважаю, що їх кількість набагато більша, — щонайменше 1500 євангельських. Ось поіменний список партій (з моїх спостережень), інтереси яких представлені євангельськими християнами на перегонах в кінці жовтня цього року (якщо євангельські балотуються ще від якихось партій, буду вдячний, якщо дасте знати)… Continue reading>>>


6 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. Повертаюсь з офісу додому. Заходжу в ліфт. Місце для оголошень – вільне від політичної реклами. Вже декілька тижнів поспіль жителі нашого під’їзду спільними зусиллями оберігають ліфт від обіцянок і обіцянок. В поштову скриньку одна з партій поклала рекламу одного з кандидатів в мери. Одна з голосних тез кандидата (мій довільний переказ):
— Попередній мер Рівного так і не зробив нічого для нашого міста. І взагалі, хіба ж він мер. От як я буду мером, то… (і далі пішли обіцянки).

Я до чого це? Людина, яка ще не була мером, заявляє, що мер(-“папєрєднік”) нічого не робив для міста. І якщо ми повіримо обіцянкам кандидата, виберемо ту людину, то накінець-то хоч хтось і хоч щось зробить для міста. Ну, звісно, поки потім не з’явиться новий кандидат в мери і не запише ту людину в “папєрєднікі”. Не знаю як ви, але подібна риторика приниження попередніх мерів чи депутатів своєю риторикою обіцянок для мене, як для виборця, є дуже неприємною. Я ніби повертаюсь у часи, коли в усьому, що було зроблено погано або ж не було зроблене з обіцяного, були винні “папєрєднікі”… Шануймося ❤


6 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. П’ять книг, які я рекомендую прочитати кожному з ~1500 кандидатів в депутати з євангельських церковних служителів. Серед доступних матеріалів нелегко було обрати саме 5 книг (щоб прочитати їх, скажімо, за 5 найближчих тижнів). Разом з тим, саме ці п’ять книг (від Бога до українського контексту) дадуть загальну картину кожному кандидату в депутати щодо таких питань як:

👉 у чому суть місії Бога? що і як Бог робить у цьому світі? яка роль народу Божого і моя особиста у Його місії?
👉 у чому суть місії Церкви, як Тіла Христового, і моя особиста, як члена церкви, який живе і працює в цьому різноманітному світі і суспільстві?
👉 якими були стосунки Ісуса і політиків Його часу? чи мав Ісус якісь політичні вподобання? яким був Його меседж для політиків і про політику того часу?
👉 що думали та говорили про церкву і політику, християнина і політику одні з найкращих мислителів нашого часу, які жили у двох світах: богословсько-церковному та суспільно-політичному?
👉 до чого має бути готовий українець-християнин, євангельський служитель, йдучи на вибори, у політику з певними гаслами і очікуваннями? в яких питаннях він особисто (а не його куратор) має розібратися до того, як вперше натиснути кнопку для голосування у депутатській залі?

Повторюсь, вибір був нелегкий, але це ті книги, з якими рекомендую не просто ознайомитись зі змістом по діагоналі, а саме вдумливо прочитати і осмислити. Цей список є базовий (як середня освіта) для пересічного євангельського служителя, який зібрався йти в депутати чи чиновники. Але буду вдячний теж за ваші додаткові рекомендації в коментарях, щоб наші кандидати в депутати могли їх опрацювати перед тим, як почати служити суспільству своїм статусом народного обранця.

  1. Миссия Бога (Кристофер Райт, 2015 г., изд-во “Коллоквиум”). Свое основательное исследование библейской миссии Кристофер Райт начинает с ветхозаветного представления и Боге, его народе и месте других наций в великом Божьем плане и заканчивает новозаветнымразвитием этих тем. Автор говорит о всеобъемлющем характере Божьей миссии, неизменно подчеркивая, что она состоит в искуплении всего творения от греха, следовательно, христианская миссия должна быть отражением праведности и спасительной любви Яхве ко всему творению. Книга предназначена для богословов, пасторов, студентов семинарий, а также всех, кто интересуется библейскими основами христианской миссии.
  2. Миссия Церкви в мире. Библейское богословие (Роджер Хедланд, 1998 г., изд-во “Библия для всех”). Книга представляет собой исследование по миссиологии и на основании материалов Ветхого и Нового Заветов выстраивает модель, в соответствии с которой Церковь должна нести служение, вверенное ей Богом.
  3. Иисус и политика. Противостояние властей (Алан Сторки, 2008 г., изд-во “Коллоквиум”). В своей работе Алан Сторки поднимает вопрос о политических воззрениях Иисуса Христа. Тщательно исследуя повествовательный характер Евангелий, автор начинает свое описание с культурно-политического окружения Иисуса, а когда дело доходит до описания Его жизни и служения, поднимаются такие темы, как Иисус-Мессия, Иисус-правитель мира, налогообложение, политический характер воскресения и др. Труд Сторки продолжает добрые традиции таких политически подкованных богословов, как Джон Иодер, Ричард Хейз и Стенли Харрвас.
  4. Политическое богословие (под ред. Алексея Бодрова, 2019 г., изд-во ББИ). В книге анализируются сложные вопросы взаимодействия и взаимопроникновения политического и религиозного в современном обществе в рамках богословского дискурса. Среди авторов сборника – известные богословы и мыслители Карл Барт, Дитрих Бонхеффер, Юрген Мольтман, патриарх Варфоломей, Рене Жирар и ведущие отечественные и иностранные специалисты, представители разных конфессий и культур.
  5. Українська публічна теологія (Архімандрит Кирило (Говорун), 2017 р., вид-во “Дух і Літера”). Збірка містить тексти архімандрита Кирила Говоруна, присвячені актуальним проблемам розвитку українського суспільства після Революції гідності. Тексти окреслюють контур «української публічної теології» як дисципліни, що поєднує у собі традиційне християнське богослов’я, релігієзнавство, соціологію релігії, політологію та філософію.

Шануймося ❤


7 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. Христос і політизовані служителі храму… Сьогодні вечором в мене «в особистих» була довга переписка з одним з євангельських церковних служителів. В моїх дописах (в тому, що я пишу) на тему масової участі євангельських християн він бачить велику загрозу для церкви. Тобто, виходить так, що публічний масовий похід в депутати євангельських християн (більшість з яких церковні служителі) не є загрозою для церкви, коли вона політизується тими ж служителями діаметрально протилежними політичними і партійними ідеологіями, які втягуються в церкву.

Моє ж, теж публічне, переживання сприймається як загроза передвиборчій кампанії деяких кандидатів. Людина запитала мене про мою істинну мотивацію перед лицем Бога Отця, навіщо мені роздуми про політику і християн. Я відповів, що моя мотивація в тому, що я бачу реальну загрозу і небезпеку для євангельської церкви, що її саме церковні служителі втягують в ідеологічні діаметрально протилежні політичні і партійні дискурси, в яких змінюється і розчиняється суть Євангелії… відбувається політизація українського євангеликализму, а ми майже нічого не навчились в цьому питанні з досвіду політизованого євангелікалізму Європи і США, та політизованого православ’я в Росії…

Я особисто не вірю в аполітичність, бо її не існує в природі взагалі. Християни з різними покликаннями є невід’ємною частиною суспільно-політичних процесів різного рівня, оскільки Церква, як людська спільнота, є частиною громадянського суспільства. Євангеліє в політиці через покликання християнина – це одне. Політизація ж євангельської церкви через політичний активізм церковних служителів і іх стале масове ототожнення з сумнівними політичними силами – це вже, повірте, зовсім інше. Разом з тим, ми не можемо політизувати церкву, замінювати її місіональний дискурс на політичний і партійний, християнизуючи і духовно легітимізуючи його. Тобто, до твердження Ісуса “нині будеш зі Мною в раю” додавати “ну, якщо ти підтримуєш саме ці політичні чи партійні вподобання”.

Чи потрібно вчити прихожан суспільно-політичній розсудливості? Звісно, що так. Але ця розсудливість відштовхується не від політичної чи партійної приналежності чи ідеології. Навіть не від християнської партії, а саме від етики Царства Божого, явленої у Христі, Його втіленні, Його відношенні до ближнього, другого і навіть ворога, у Його хресті. Саме втрачена здатність розрізняти між місіональним і політичним привела очільників народу Божого до релігійно-політичної симфонії і синергії і нездатності розпізнати в Ісусі Бога, Месію. Смію також уявити, що саме ось ця політична нерозсудливість і масова втрата місіонального покликання призведе багатьох прихожан і служителів в певний час до того, що вони підтримають політичний дискурс того, хто прийде перед Христом, але замість Христа. Втрата місіонального покликання – це втрата віри в преобразуючу силу Євангелії, і приписування цієї трансформуючої сили політичним чи партійним дискурсам і ідеологіям.

Бути і працювати в політиці по покликанню як християнин, це одне. Йти в політичний «хрестовий похід», не розрізняючи між романтичним бажанням і реальністю покликання, – це інше. Судити зло в іншому, йдучи в політику, це одне. Судити його в собі, ставши політиком чи депутатом, – це інше… Відверто кажучи, я особисто не очікую, що щось сильно зміниться в країні на краще, коли чи якщо євангельські служителі масово прийдуть до влади. Але я знаю, що відбудуться внутрішні зміни саме у багатьох євангельських служителів під впливом специфічного середовища. І ці зміни будуть саме тому, що спрацьовує не покликання, а масовий духовно-емоційний романтицизм. Скоріше за все, через 5 років ми матимемо вже три тисячі кандидатів в депутати від євангельських прихожан і служителів, і, можливо, матимемо “церкви-вподобайки” – в залежності від політичних вподобань.

Саме в підміні місіонального дискурсу в церкві на політичний я розглядаю питання Христа, чи знайде Він віру, а також Його твердження, що в багатьох охолоне любов. Цілі і бажання боротися зі злом завжди достойні похвали. Проте інструмент Церкви як Тіла Христового – це, перш за все, Євангеліє про Христа, що трансформує серце людини роботою Духа Святого, направляє людей до стосунків любові та довіри один з одним і з Христом, і вбачає силу Божу не в можливостях, які дає влада, а в силі любові до ближнього, другого і ворога, які дає Христос, Сам пройшовши хрест.

Участь християнина в політиці – це не духовно-емоційний романтицизм; це покликання – професійне покликання, служіння Богу в політичній сфері. Тому варто бути дуже обережними, щоб романтичне бажання не переплутати з реальністю Божого покликання. І щоб масовий похід євангеликів в діаметрально протилежні за ідеологіями політичні партії не перетворився на танці на березневій кризі, коли ми своїми ногами руйнуємо єдність церкви, а тріщини списуємо на «сатана восстав»… Так, я знаю різницю між двома царствами. І знаю наслідки і небезпеку втратити християнською спільнотою своє місіональне покликання в Божому Царстві, етику Божого Царства, віру в єдину трансформуючу силу Духа Святого, силу Євангелія про Христа. Саме тому і пишу роздуми про масовий похід євангельських служителів в політичний вимір… В цій масовості я вбачаю не стільки благо для «світу», скільки втрату для «малого стада»… Шануймося <3


9 жовтня 2020. #ЭкзистенциальныеЩепки. Продолжаю наблюдать за избирательной гонкой в мэры в #Ровно. Читаю обещания всех 15 кандидатов, кто и что обещает, и кто и что не обещает (вторым симпатизирую больше). Прочитал как-то у одного кандидата в горсовет с «христианскими ценностями» (простите, что уточняю такую деталь), что «честность всегда была в моей жизни, с самого раннего детства, и эту честность я хочу принести в горсовет и в управление городом». Лично я не могу похвастаться тем, что всю жизнь, с раннего детства, был честным, чтобы сейчас предложить свою честность для честного управления городом.

Из личного наблюдения: чем больше говорится о «моей личной честности» как о ценности, тем больше обещаний звучит для избирателей. Но честность, имхо, – это не предмет торговли или выборов, а необходимое базовое условие для человеческих отношений, тем более в среде христиан. И удивительно слышать и наблюдать, как обещания своей честности становятся предметом избирательной кампании и торгов (не у всех, но все же у десятков кандидатов).

Немного о честности из своего подросткового возраста. Я закончил как раз восьмой класс десятой школы г. Ровно и поступил в 11-ое училище (на ул. Млыновской) учиться на токаря-фрезеровщика (обработка металлов резанием). Мне даже посчастливилось поработать полгода на квасиловском заводе фрезеровщиком, перед тем, как я полностью перешел на работу в типографию своего папы, вышедшего из советского подполья в 1991 году. В училище я начал получать стипендию – 30 рублей в месяц. Для нашей семьи в то время (нас было уже 9 детей из 11) это была очень существенная помощь, потому что мама продолжала работать, и папа тоже работал на двух работах (сантехником и пасечником), в то же время активно занимаясь развитием христианской типографии. В училище в то время мне выдали одну пару обуви, три пары трусов, три пары носков, костюм для учебы и кепку. Для многодетной семьи (кто рос в таких обстоятельствах, тот знает) это было огромной помощью.

Однажды я готовился к экзамену по предмету в училище. Сидел на улице Гагарина на балконе пятого этажа нашей маленькой 3-комнатной квартиры. Оттуда был очень хороший вид на поля (на север), поскольку микрорайона Северный еще не было, и был простор для глаз и свежий воздух. Чтобы следить за временем, я взял мамины часы «Восток» (папин подарок), поскольку своих у меня тогда еще не было. Часы я поставил на перила балкона. Не знаю как это случилосЬ, но как-то неосторожным движением я их зацепил, они упали с пятого этажа и разбились напрочь. «Что же делать?» Получив на той же неделе стипендию, я пошел и купил в ровенском универмаге такие же часы «Восток» и положил их на место в сервант, надеясь, что мама не заметит подмену. Часы-то оказались на месте, но когда мама через неделю спросила меня о стипендии, я соврал, что нам еще ее не выдали. Через месяц я получил следующую стипендию, отдал ее маме. Она, в свою очередь, спросила, что там с той, предыдущей стипендией. Я соврал ей, что ее так и не выплатили, и, возможно, не выплатят.

Как-то вечером мы сидели в комнате, и мама говорит: «Пойду-ка, наверное, завтра утром к вам в училище, и спрошу, что ж это такое, что не отдали стипендию за целый месяц. И куда она делась?» В ту ночь я не смог сомкнуть глаза где-то до четырех утра. Потом слез со второго этажа нашей двухярусной кровати, пошел в спальню родителей, разбудил их и рассказал, куда на самом деле делась стипендия. Несколько минут папа и мама молчали, осмысливая то, что я им рассказал. Потом мы все втроем стали на колени, я попросил у них и у Бога прощения. На душе стало легко и светло. Встав с колен, папа и мама сказали мне: «Обман, сынок, – это очень, очень плохо, особенно для христианина. Но что важнее всего, это признаваться друг перед другом в проступках, потому что иначе невозможно иметь близкие отношения ни в семье, ни в учебе, ни на работе».

Вот с тех пор лично я не могу сказать, что я всегда был честным, с самого детства. Но благодарен Богу за этот урок. Потому что он многому меня научил и в отношениях с другими, и с моими детьми, и с моей семьей. Честность – это не то, чем мы можем торговать, поднимая свой авторитет среди окружающих. Честность – это условие по умолчанию, к чему нам нужно стремиться. Более того, честность – это не то, что утверждаем о себе мы, но то, что утверждают о нас другие, даже наши оппоненты или враги. Шануймося і не торгуймо своєю чесністю ❤


10 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. #Рівне. “Біг-мо́рда (також біґ-морда) — неологізм на позначення візуальної політичної реклами з зображенням лиця політика на вулицях міст.” Побачив сьогодні у одного з кандидатів таку політичну рекламу: “Набридли біг-морди? Обирай …” Ну і лице кандидата теж було з зображенням лиця на півекрану. Та й задумався самі знаєте, про що… Кепкувати з інших за велике зображення лиця політика, самому зображуючи великим своє лице на екрані… А ще задумався про те, що якби я балотувався в депутати як сповідучий християнин (церковний служитель) з гаслами християнських цінностей, то чи простили би мені виборці-християни і інші церковні служителі і пастори те, що я би (уявімо собі) публічно називав всіх інших кандидатів “біг-мордами” (дуже перепрошую у всіх інших кандидатів за це цитування, це не від мене)…? Отак-от, обізвав інших кандидатів “біг-мордами”, і пішов їм про Христа проповідувати, про Його любов розповідати, що він не злословив у відповідь, і т.д…. П = Послідовність… Шануймося ❤


11 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. Друзі, яка з партій, що балотуються в #Рівне, має хоч якісь плани хоч якось допомогти деяким переселенцям? Особливо тим, у кого в сім’ї мама – 85 рочків, хворіє; син – дуже важка форма ДЦП (біля 40 років); сама жіночка (біля 60 років) – на межі фізичних сил. Необхідне для початку хоча би житло – 2-кімнатна квартира на першому поверсі з пандусом. Бажано, щоб недалеко був якийсь магазин чи ринок. Вони живуть в Рівне з лютого 2015 р., але так і не вирішилось питання з житлом… Подробиці – згодом. Чуючи стільки хороших і важливих для міста обіцянок, звертаюсь до всіх кандидатів в мери і в депутати, щоб надати житло і хоч якусь відповідну системну (+на лікування) допомогу цій сім’ї в рамках державотворчої діяльності, явлення християнських цінностей і турботи хоча би про окремих переселенців… Вірую, Господи, поможи моєму невір’ю… Шануймося ❤

PS. Свідомо нікого не тегаю. Але буду вдячний, якщо підкажете, яка з партій має хоч дещо у своїх програмах для переселенців. Ситуація там дуже складна… Так багато бажаючих зробити багато що для міста, і якби вдалося допомогти з житлом цій сім’ї, то точно явили би християнські цінності і Христа…


12 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. У велику кількість євангельських общин увірвався не тільки політичний, але й партійний дискурс у вигляді боротьби християнина-балотуючогося за християнина-голосуючого в передвиборчих перегонах. Ця боротьба, можливо, йде не (с)тільки з кафедр різними натяками, скільки (теж) досить активно відбувається в церковних кулуарах і дворах. Теж досить часто певні партійні суб’єктивні погляди прирівнюються до біблійних, а підтримка певної партії – до підтримки всього Божого і всього, що на благо Церкви.

Особисто мені хотілося би звернути увагу тих пасторів і церковних служителів (що відкрито і активно в своїх общинах зайняли певну одно-партійну позицію і ототожнюють саме її з Божим, з Церквою, з християнськими та біблійними цінностями) на наступну очікувану мною реакцію в помісних общинах. Це не погроза, це реальність. Так от, думаю, після виборів певна кількість членів церкви змінить своє членство, особливо там, де пастори і церковні служителі відкрито і активно (часом навіть й агресивно) підтримують одну з партій і ведуть відповідну пропагандистську роботу серед членів церкви у різних форматах. Вчити політичній розсудливості християнина, як частина його/її зрілості у Христі і участі в місії Бога у світі, – це одне. Активна ж пропаганда певної партії християнином-балотуючимся чи пастором чи церковним служителем в церковній спільноті – це зовсім інше.

Отож не варто буде тоді засуджувати тих членів церкви, які саме з цих (партійних) причин підуть з помісної євангельської церкви. Звісно, що з легкістю можна буде говорити їм услід про їхню незрілість духовну, соціальну, суспільну тощо. Але все ж таки люди приходять в християнську общину не для того, щоб слухати про міжпартійні реалії чи партійні вподобання пастора чи християнина-балотуючогося (яких у нас в Україні не менше ~1500), чи чим одна партія краща за іншу (їх у нас, кажуть, в Україні взагалі біля 120). Цього є, як кажуть, навалом, у світі. Люди приходять почути про силу трансформуючої Євангелії Христової, яка має силу Духа Святого змінювати зломані сутність, життя і стосунки людей на стосунки довіри і любові, де міжпартійні інтриги не руйнують єдність (у тому числі, євхаристичну) у Христі, і де міжпартійні інтриги не є частиною місії Церкви… Люди приходять почути про пророчий місіональний погляд на своє покликання і свою роль у цьому світі як носіїв Христового світла і Євангелії ближньому, іншому, ворогу…

І в черговий раз. Чи має бути християнин обізнаний в політично-партійних питаннях? Звісно, що так. Але це частина його професійної місії в суспільстві, його місіонального впливу на буд-які сфери життя суспільства. Церква не є і не може бути частиною партії чи голосом певної політичної партії. Та й міжпартійні інтриги не є частиною Євангелія. Окрім того, політика і партійність — це дещо різні речі… Шануймося ❤

PS. Перед тим, як залишити якийсь агресивний коментар, чи починати доводити якусь думку, раджу читати автора, а не один допис. Можливо, після прочитання декількох відповідних дописів на ФБ і на блозі ряд питань відпаде, і багатьом людям зекономиться уйма часу. І ще одне, я відповідаю за те, що написав, а не за те, хто і що прочитав в тексті.


15 жовтня 2020. #ПолитическиеЩепки. Християнські цінності і чесноти аж ніяк не можуть бути предметом міжпартійних, політичних, освітніх, економічних, медичних чи інших торгів. В «сотий» раз, мабуть, повторюсь: це не питання політики, це питання Церкви. Являючи християнські цінності, носіями яких є люди, а не знеособлені ідеї, ми не розрізняємо роботу в таких професійних сферах як політика, освіта, медицина, економіка тощо (один семантичний ряд). Так, християнські чесноти потрібні. Бо саме вони є характеристикою тих людей, з яких складається Царство Боже, яке й у цьому світі, але не від світу цього; яке в нас і серед нас зараз, але це те, що тільки буде; «вже так, але ще й ні», аж поки не явиться Сам Цар – Господь Ісус Христос. Проте християнські цінності – це не предмет торгівлі. Краще їх являти, а не трубити про них. Бо часто люди, яких ми вважаємо «невіруючими», знають набагато глибше різницю між декларованими і реальними цінностями Христа. Отож, хоча би заради Церкви та її місії (як передостанній аргумент) не варто ототожнювати чи прив’язувати християнські цінності до партійних, бо партія – не є помісною церквою чи Церквою взагалі. Партія – все таки частина саме суспільно-професійної сфери, в якій можуть і мають відображатися християнські цінності, якщо в ній є християни, але аж ніяк не можуть продаватися виборцю у якості ідейного християнського товару… Завтра, скоріше за все, буде мій останній допис з серії #ПолитическиеЩепки. Більше намагатимусь до виборів не турбувати християнського виборця в #Рівне. Шануймося ❤

Leave a Reply

Primary Sidebar

Secondary Sidebar

%d bloggers like this: