Skip to content

Емоції пройдуть. Наслідки залишаться.

Емоції пройдуть. Наслідки залишаться. published on No Comments on Емоції пройдуть. Наслідки залишаться.

#ГоворитУсталость. #СемейныеЩепки. Живим дітям, у яких живі батьки. «Не робіть нічого на емоціях. Емоції пройдуть. Наслідки залишаться.» Бережімо і шануймо своїх батьків… Вони теж люди… у повному сенсі цього слова…Наші діти дорослішають, і зададуть нам ті ж самі питання, які ми задаємо своїм батькам. Чи є в нас на них відповіді?  Краще перейматися не питанням: «Що мені не додали батьки з того, що хочу я?» А питанням: «Що я дав чи не додав своїм дітям? Своїм батькам, у тому числі?» «Людоньки! Хіба я щось маю давати своїм батькам? Ой, лишенько…» В батьків теж є свої рани дитинства, особливо в тих, хто родився відразу після війни. Батьки дітей з мого покоління (як мої) – це повоєнні діти, по яких проїхався каток ПТСР мільонів людей. І переймаючись сьогодні своїми емоціями, варто запитати і вислухати також своїх батьків, чого не додали їм, чого не отримали вони, що пережили вони в своєму дитинстві, як вони справлялися з психо-емоційним катуванням на фоні повоєнних років… Це не було покоління «бебі-бумерів», як в «сусідньому селі за ставком»… А батьки наші – з того покоління, яке про емоції не любить говорити. Не любить зовсім. Їхні зуби щеплені в замок. Вони плачуть в мороці ночі, щоб ніхто не бачив і не чув. Вони вчилися вижити і дати нам, «народженим ще в СРСР», хоч трішки краще життя. Вони намагались зберегти живу віру в Христа в атеїстичному мороці. Але переважній більшості з тих, хто пішов в перший клас з 1991 р., не зрозуміти – що таке булінг за релігійною ознакою, булінг – скрізь. І, звичайно ж, батьки винуваті, бо не потрібно було триматися своєї віри, потрібно було зректися і жити як всі, бо ніби кому та жертва потрібна була… Найлегше і найпростіше звинувачувати своїх батьків. Ні, не насильників, ні, не адиктивних. А тих, хто дуже і дуже старався, хоч і робив помилки. І саме від таких батьків – люблячих і не непомильних – ми очікуємо тотального розуміння нас. І саме таких батьків ми адиктивно не хочемо зрозуміти – ні їх дитинства, ні їх юності, ні їх батьківства, ні їх старості… Ненависть дає силу жити. Живіть, але ця ненависть передасться і вашим дітям… Прощення дає силу любити. Любіть, і ця любов теж передасться вашим дітям… Навіщо «катувати» і виховувати своїх батьків за те, що вони ні разу в житті не сказали:«Сину/доцю, я тебе люблю!»? Коли можна самому підійти, обійняти і ніжно сказати: «Татусю/мамусю, я тебе люблю!» І взяти в свої руки оті натружені батьківські руки, поцілувати оті вкриті зморшками материнські щоки… Невже вони менше любили своїх дітей тільки через те, що їхнє повоєнне покоління любило більше справою, ніж словом?… Та й біблійна заповідь шанувати своїх батьків не має додатку: «при умові…». Ну, це якщо Слово Христа для нас щось варте… Шануймо своїх батьків…, Шануймося як каже моя мама <3

Leave a Reply

Primary Sidebar

Secondary Sidebar