Skip to content

Матимемо те, що цінимо. Отримаємо те, в що віримо.

Матимемо те, що цінимо. Отримаємо те, в що віримо. published on No Comments on Матимемо те, що цінимо. Отримаємо те, в що віримо.

#ЭкзистенциальныеЩепки. Україні «дозволяється» захищатись від агресії в гібридній війні, покласти свою душу і тіло «за нашу свободу», дано право померти, але не дозволяється, не дано права перемогти, відстояти свою територіальну цілісність. Бо для більшості одержимих владою українських політиків наразі війна — «мать родна», політично-сутенерський бізнес на Схід і на Захід, торгівля територією країни, своєю честю і життям українських жителів і захисників; все більше перекладається соціальна і фінансова непосильна відповідальність на плечі і так нужденного знесиленого народу. Друге Розстріляне Відродження продовжується. Жалощі душевно зломаних і замордованих на смерть українських соціальних пророків знову оживають. 

Попри масштабний патріотичний оптимізм, я особисто не впевнений, що ситуація політична покращиться, що Крим і Донбас повноцінно повернуться у склад України. Думаю, що за декілька найближчих десятків років геополітична карта світу зміниться досить радикально, і Україну ніхто про її територіальні бажання запитувати не буде, як не запитували в 1917 та 1939. І взагалі, чи варта геополітика смерті наших дітей, сліз та туги матерів і батьків за ними, страждань душевно і фізично покалічених, які обов’язково будуть забуті державним монстром, про яких держава не буде турбуватись, як не турбувалась про «афганців» і «чорнобильців»? Чи варта геополітика того, щоб батько вбивав сина, а син батька, донька матір, а матір доньку, брат брата? Чи варта геополітика того, щоб розрізняти між тим, хто «загинув», а хто «був знищений»?

Ми, росіяни і українці, нищимо один одного, бо знищили, перш за все, в собі погляд на ближнього, на «другого», як на носія того ж самого образу і подоби Божої, яка є в представниках кожної раси і нації. Ми з обох боків називаємо один одного «фашистами» і «нацистами». Залишилось тепер збудувати концтабори смерті і газові камери, викопати розстрільні ями на тисячі тіл і відновити «авто-душогубкі», організувати чистильні репресії і збити замок на дверях в дев’ять кіл Гадесу, де нас чекає Вогнене кільце і Сад Гетсиманській Івана Багряного, з продажними представниками «духовенства» і «свящєнноначалія».

Зупинити війну можна тільки зупинивши її в чаші нашої сірої рідини, яку Господь дав нам для збудування, а не для розрухи. Коли зміниться спосіб мислення, звільниться від ідеологічної отрути. Коли ми, українці і росіяни, знову побачимо один в одному ближнього, «другого», брата, образ і подобу Христа. Так, навіть Христа. Коли, як вороги, почнемо годувати один одного, піднімати з ями віслюків один одного, творити добро один одному не заради України, чи Руського міра, а Христа ради, Його страждань ради, прикладу Його любові ради.

Ми цінимо силу ненависті і смерти заради ідеї, і не в змозі оцінити силу любові і життя заради ближнього. Ми цінимо силу помсти за Донбас і Крим, і не в змозі оцінити силу прощення і любові до ворога. Ми цінимо силу національних українських і російських ідеологій в інформаційній війні, і не в змозі оцінити силу Євангелія. Ми цінимо військову міць національної держави, і не в змозі оцінити силу Царства Божого. Ми цінимо війну як спосіб досягти миру і отримати перемогу через насильство над іншим, і не в змозі оцінити силу миру і відмови від насильства.

Матимемо те, що цінимо. Отримаємо те, в що віримо. По вірі нашій буде нам: смерть чи життя, війна чи мир, ненависть чи любов, помста чи прощення, ідеологія чи Євангеліє. Молимось. Солимо. Світимо…

Leave a Reply

Primary Sidebar

Secondary Sidebar