Skip to content

Небогословські роздуми на Книгу Екклезіястову 7:16-17

Небогословські роздуми на Книгу Екклезіястову 7:16-17 published on No Comments on Небогословські роздуми на Книгу Екклезіястову 7:16-17

“Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе? Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм?” (Екклезіяст 7:16-17) 

Багато людей віками тлумачить ці слова, сприймаючи їх як заклик триматися «золотої середини» та не вдаватися в крайнощі: не бути занадто святим, але і не занадто грішним, шукати розважливого балансу, щоб не нищити свій авторитет і здоров’я та не вкорочувати собі життя. Дійсно, на перший погляд, ці два ствердження у формі паралелізму протиставляються одне одному:

«не будь занадто справедливим» — «не будь занадто несправедливим»,
«не роби себе мудрим над міру» — «не будь немудрим [над міру]»,
«нащо маєш нищити себе?» — «нащо маєш помирати в нечасі своїм?».

Чи дійсно Бог через Соломона закликає читача шукати у своєму житті «золоту середину», чи все-таки більше говорить про наслідки нашого вибору, наших істотних переконань і цінностей як наслідок наявності чи відсутності стосунків із Ним?

Заклик Соломона до читача не бути справедливим чи несправедливим занадто і не робити себе мудрим надміру чи немудрим більше стосується зовнішньої, показної праведності і мудрості в очах людей, про що він також попереджав у своїх приповістках: «Не будь мудрий у власних очах» (3:7). Христос засуджував фарисейську «праведність» і «мудрість», суть якої полягала в тому, щоб показувати у своєму зовнішньому житті одне, а в сутності бути зовсім іншим. Він говорив, що такі люди «подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости» (Мт. 23:27). Словом, була очевидною невідповідність між їхнім способом життя та світоглядом і цінностями. Показна мудрість і справедливість є тільки прикриттям для зруйнованого, знищеного духовного життя, відсутності стосунків із Богом. Тому Соломон і запитує: «Пощо нищити маєш себе?» Таку показну мудрість Павло називає «людською» (1 Кор. 1:21; 2:4, 5), «світською» (1 Кор. 3:19), що має тільки «вид мудрості» (Кол. 2:23), а Яків — «земною, тілесною та демонською» (3:15). Такі штучні праведність і мудрість є наслідком зруйнованих стосунків із Богом, притупленої чутливості до гріха у своєму світогляді, цінностях та способі життя, руйнує взаємини з оточуючими людьми та має нищівну дію для духовного життя людини.

«Пощо маєш померти в нечасі своїм?» — запитує Соломон. У Біблії ніде не стверджується, що Бог призначив кожній людині день смерті. Наприклад, Мойсей у своїй молитві каже, що «дні літ наших — у них сімдесят літ, а при силах — вісімдесят літ…» (Пс. 90:10). Соломон у своїх Приповістках говорить, що «страх Господній примножує днів, а роки безбожних вкоротяться» (10:27), і нагадує, що «смерть та життя — у владі язика…» (18:21).

Скільки людей, візьмімо хоча б ХХ століття, померло через куріння, алкогольне та наркотичне сп’яніння, порушення правил пожежної безпеки, через війни з причин людської жадоби влади та збагачення, через паразитарні та інфекційні хвороби тощо (справжні лиходії)? Скільки людей загинуло через аварії та нещасні випадки, тому що водій був п’яний, проігнорував червоне світло на перехресті, не витримав безпечної дистанції, знехтував правилами дорожнього руху? Скільки людей померло через брехливі звинувачення, обман, нечесність, злий язик? У той час як ми, наприклад, вирішуємо питання на кшталт «скільки анголів може вміститися на кінчику голки?» («той хто читає, нехай розуміє»), застосовуючи всю нашу «праведність» та «мудрість», багато дітей та дорослих гинуть від голоду не у свій час, тому що ми, сповідуючі християни, які маємо статки, рідко турбуємося достатньо про людей, які потерпають від голоду в країнах Африки та Азії, а намагаємося перекласти відповідальність на нашу державу, або ж дивимося у бік Європи чи Америки.

Прикладів того, що багато людей помирає не у свій час, досить багато… Внаслідок нашого непослуху Богові — і в духовній, і в тілесній сферах — ми ставимо під загрозу не тільки своє життя, але й життя свого ближнього, і не тільки в Україні, але й у всьому світі, тому що кожне наше слово, кожен наш вчинок мають наслідки. Мудрість, яка від Бога, проявляється у сповідуючому християнинові, насамперед, у турботі про оточуючих людей, а не про себе…

Хочу повторити, що в Біблії ми не знаходимо, що Бог призначив кожній людині час смерті, хоча це не означає, що життя людини не у Його владі, або що Господь не знає часу і причин смерті кожного жителя Землі. Водночас, кожному з нас слід пам’ятати, що кожен наш вибір має певні наслідки для нашого життя і життя наших ближніх.

Адам і Єва, вибравши непослух Богові, отримали наслідки непокори — руйнування стосунків із Богом, вигнання з Едемського саду; смерть, хвороби, страждання стали невід’ємною часткою життя людини. Каїн, вбивши свого брата Авеля, був проклятий від землі та вигнаний з-перед лиця Господнього.

Покоління від 20-ти років і старше, яке вийшло з Мойсеєм із Єгипту, не повірило, крім Ісуса Навина та Калева, що Бог віддає в їхні руки Ханаан; як наслідок недовіри Богові — смерть у пустелі.

Непослух Ахана Божому повелінню нічого не брати собі під час битви з Єрихоном призвів до ганебної поразки під час битви Ізраїлю з Аєм.

Упродовж майже 400 років Ізраїльський народ відчував на собі наслідки покори та непокори Всевишньому: благословіння, добробут та процвітання або ж покарання, розруху та занепад. Як наслідок ідолопоклонства та відсутності смирення перед Богом, спочатку Ізраїльське Царство, а через певний час і Юдейське, були відведені в полон до язичників.

Можна привести ще безліч прикладів зі Святого Письма, але суть у тому, що Бог неодноразово давав попередження про вибір і певні наслідки. Найперше попередження про наслідки неправильного вибору Бог дав ще Адаму: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут. 2:16-17). Від часу його непослуху все людство несе на собі наслідки вибору, живучи під владою та в присутності гріха.

Інший приклад стосується єврейського народу: «І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей, що я наказую тобі сьогодні, то поставить тебе Господь, Бог твій, найвищим над усі народи землі. І прийдуть на тебе всі оці благословення, і досягнуть тебе, коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого» (Повт. Зак. 28:1-2) і «Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе» (Повт. Зак. 28:15).

Бог не є джерелом зла, хоча Він і використовує ситуацію зла для нашого духовного виховання і в кінцевому результаті для Своєї слави. Сам Бог, а не людина, є джерелом істинної праведності, яка збудовує нас духовно, формує наші стосунки з іншими людьми на правильному фундаменті, про що Павло неодноразово говорить у своїх Посланнях до римлян та галатів. Сам Бог є джерелом істинної мудрості, яка вчить нас довіряти Йому в будь-яких обставинах нашого життя і робити правильний вибір.

Павло є гарним прикладом для нас, сповідуючих християн. На початку свого християнського служіння він називав себе «найменшим із апостолів» (1 Кор. 15:9), згодом — «найменшим від усіх святих» (Еф. 3:8), а наприкінці свого служіння — першим із грішників (1 Тим. 1:15). Павло усвідомлював, що істинні праведність і мудрість походять тільки від Бога, а не від людини, що збудовувало, а не руйнувало його повну довіру Йому для слави Бога. Так, Павло помер не своєю смертю, як і Петро та інші апостоли, як багато сповідуючих християн, які помирають у наш час за вірність Богові.

Наш вибір служити Богові також має наслідки, і в окремих випадках, як за часів гонінь, це може призвести до нашої смерті. Але смерть заради вірності Ісусу Христу не руйнує, а збудовує нашу духовну сутність; смерть заради вірності Ісусу Христу — це смерть у свій час, тому що, приступаючи служити Йому з повною довірою, ми говоримо разом із Павлом: «…Христос буде звеличений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то надбання» (Флп. 1:20-21).

Leave a Reply

Primary Sidebar

Secondary Sidebar