Skip to content

Пророка ніхто не слухає, поки лихо спить…

Пророка ніхто не слухає, поки лихо спить… published on No Comments on Пророка ніхто не слухає, поки лихо спить…

«І коли Єремія сказав усе, що Господь наказав йому сказати всьому народові, тоді схопили його священики і пророки, і весь народ — і сказали: Ти мусиш померти» (Єр. 26:8). Така участь майже всіх справжніх біблійних пророків. Життя в гонінні, нерозумінні, неприйнятті — з боку священства, яке палко служило Закону Мойсея і Храму, з боку ізраїльської держави в особі царів, з боку народу, який шукав духовності не тільки в Храмі, але й одночасно у язичницьких капищах. Бо пророка ніхто не слухає, поки лихо спить… 

Священство, цар і народ справді хочуть чути голос пророка (і в Україні, і в Росії), тільки вважають, що зміст його пророцтва має підтвердити очікуване саме ними. Пророк їм потрібен не для того, щоб почути, що через нього промовляє Сам Господь, а щоб скористатися його авторитетом задля підтвердження своєї ідеології, своїх особистих чи національних ідей.

І якщо пророк не такий «мудрий», як більшість професійно підготовлених пророків для обслуговування влади та плебісциту, то його участь — хліб і вода, біганина по пустелі, наклепи, хліб з лайна, публічне лежання на боці, нікому не зрозумілі дії (піди закопай… піди викопай…), або й навіть голова на тарелі на прохання вродливої сексапільної дівчини…

Пророк в честі у свого народу у своїй країні при житті — це протиріччя, духовно-культурний оксюморон. Так, потім про нього писатимуть, його вивчатимуть, його шануватимуть. Про нього навіть будуть складати пісні, але тільки після його смерті.

А під час писанини, досліджень, пошани, поетування пророка з минулого, цей багатостраждальний народ, цей одержимий владою цар, ці недосяжні духовні «авторитети» будуть цькувати пророка сьогодення, саджати його на хліб і воду, ганяти по пустелі, зводити на нього наклепи, жадати його голови за тимчасову насолоду…

Я не пророк, ніколи ним не був і абсолютно не претендую бути, бо Господь до мене ніколи не звертався напряму, окрім як через Свої слова у Святому Письмі. І я не готовий (і навіть не хочу, відверто кажучи) жити, як пророки, при всьому моєму бажанні пізнавати Бога. Але я дуже часто уявляв собі, читаючи книги пророків протягом останніх трьох років гібридної війни проти України, що би міг сказати такий пророк, як Ісая, чи Єремія, чи Єзекіїль до українського народу? Які слова Бог міг би вложити в їх вуста? Як би наш український народ сьогодні відреагував на пророчі слова? Можливо, пророк почав би такими словами:

І вельми зубожіла Україна від анексії Криму, утворення ДНР, ЛНР та гібридної війни Росії проти неї, від руйнівної роботи ФСБ та ГРУ на теренах Неньки та в мізках багатьох її депутатів Верховної Ради. Але чи заволали сини України до Господа?

Я не пророк і ніколи ним не був, повторююсь. Але, можливо, саме так продовжив би говорити Господь Бог до України сьогодні:

Я вивів вас із Радянського Союзу, вивів вас із дому рабства. Визволив вас із руки совєтів та з руки тих, що пригнічували вас, зруйнував Радянську імперію і дав вам землю, і сказав вам: “Я Господь, Бог ваш; не шануйте богів язичницьких, ні богів політичних, ні богів ідеологічних на землі, на якій ви мешкаєте”; але ви все ще не підкорилися голосові Моєму, хоча і називаєте себе християнською країною і народом.

Я допустив до влади Сім’ю Золотого Батона, але ви не заволали до Мене. Я допустив Майдан, але ви не заволали до Мене. Я допустив анексію Крима, але ви не заволали до Мене. Я допустив ДНР та ЛНР, але ви все ще не заволали до Мене, а волаєте до Євросоюзу та Сполучених Штатів. Як ще привернути вашу увагу, сини України, щоб ви заволали перш за все саме до Мене, а не до ідеології чи свідомості незалежності?

Навчіться з історії Мого вибраного народу: як тільки вони починали шанувати не Мене, а ідолів, які руйнували їхнє життя і свідомість, народ і країну розпустою та насильством, брехнею та корупцією, Я допускав трагедію в їхньому житті, хоча терпів, бувало, десятиліттями і навіть століттями.

Я допускав трагедію не тому, що хотів вчинити їм біль, а щоб дати їм відчути наслідки життя без Мене, наслідки їхнього ідолопоклонства і розпусти, брехні, корупції та насильства над ближнім. Хоча вони чомусь продовжували звинувачувати Мене у своїх бідах, замість того, щоб перестати чинити зло. Зі Мною вони мали внутрішню силу протистояти нападнику. Без Мене вони втрачали силу та ставали слабкі серцем і духом.

Але як тільки Мій народ починав волати до Мене, відвертався від безсилих ідолів, щоб отримати Мою силу духа і серця, Я перший, як той велетень, прокидався і чимдуж спішив визволяти їх від іга нападників через Свого вождя, суддю чи пророка. Я люблю тебе, Україно. Чи відвернешся від своїх ідолів? Чи заволаєш саме до Мене? Чи змиришся саме переді Мною?

Якщо заволаємо до Бога, можливо, Він змилостивиться і направить до синів України суддю праведного і мудрого. Але чи здібні ми, український народ, на загальнонаціональне покаяння? Чи здібні відмовитись від шанування язичницьких, ідеологічних і етно-націоналістичних культів, від корупції, брехні та насильства, щоб вшанувати Бога у своїх стосунках і житті по-справжньому? Чи здібні ми у своїєму безмежному бажанні незалежності стати залежними від Господа, Його рабами?

Вірю, Владико Ісусе, що колись прийде цей день… і допоможи моєму великому невір’ю… допоможи дожити до того часу, щоб побачити як Езра читає Сувій, Неємія рве бороди, а народ кається і молиться до Христа Владики, єдиного Вождя нашого спасіння… І допоможи, щоб пророчий голос Твоєї Церкви був голосом Твоєї Доброї Новини, а не голосом ідеологій…

Господи, чому пророків з Твого Святого Письма ніхто не слухає, поки лихо спить? Премудрість Божа сказала: «Пошлю до них пророків та Апостолів, і одних із них уб‘ють, а інших проженуть» (Мт. 11:49)… Але що би не робили люди державної чи релігійної влади з пророками, Боже Євангеліє буде цвісти божественним цвітом серед Єдиної Невидимої Соборної Божої Церкви. Не терновим цвітом ідеології «руської весни», чи гаслами «Смерть ворогам!», які несуть стільки болю і страждань, а саме цілющим животворним цвітом Христової пасхальної Весни для всіх народів, племен і язиків, у тому числі й для росіян і українців, палестинців і ізраїльтян…

А на завершення своїх роздумів пропоную пісню Сергія Демидовича “Не плачь, священник, скоро грянет гром…”

 

 

Leave a Reply

Primary Sidebar

Secondary Sidebar