Skip to content

#стопгризня…

#стопгризня… published on No Comments on #стопгризня…

#ГоворитУсталость. #стопгризня Коли псам кидають кістку і вони гризуться між собою, то, скоріше за все, не той, хто кинув їм кістку, винуватий, а природа істоти, яка реагує на кістку. Я до того, що невже Володимир Путін так глибоко проник в нашу українську церкву, в наш розум і душу, і став сильнішим за Христа, Який в нас, Його дітях, що ми, християни, так «осатаніло» публічно боремся проти гріхів і прогріхів один одного? Чи, можливо, потрібно звернути увагу на свою (мою, нашу) істотну природу – чия вона? Чому я не пишу: я, Тарас, сьогодні згрішив, з радістю подивився на зупинці на гарні ноги гарної дівчини в гарних сандалях; помоліться, будь ласка, щоб Господь простив мій гріховний погляд…? 

Проте мені, мабуть, легше публічно і остервеніло писати про прогріхи Шевченка, Янсі, Ряховського, Смірнова, Хайбелса, Захаріаса, Путіна, Трампа, Меркель, содомітів (перепрошую, це не семантичний ряд!) і ще легше за гріхи Папи Римського і православних патріархів… аніж публічно і щиро сповідати саме свій таємний гріх…

Моя стрічка ФБ, а особливо її український християнський сегмент, чомусь поступово і дуже швидко перетворюється і стає надто подібною до духу ВК та Одноклассники. Я звідти видалився не через патріотизм, та ще й задовго до відповідного закону України. Чому? Тому що зміст постів і коментарів здебільшого перетворився в тисячі осередків розпалювання ворожнечі в самих різних векторах. Є одна з богословських позицій, яка описує пекло, як місце, де відсутня користь від присутності Бога. От і мені моя стрічка ФБ дедалі більше нагадує місце, де в стосунках сповідуючих християн, в їхньому/нашому відношенні до світу відсутня користь від присутності Бога в їхньому житті.

Бог в Ісусі Христі втілився у ворожий, а не в дружній світ, і явив Свою любов ворожому, а не дружньому світу, і приніс Вістку про Свою любов, покаяння, прощення, оновлене життя з Ним у ворожий, а не в дружній світ. Коли ми втрачаємо розуміння Божого втілення, ми перестаємо розуміти сутність Його любові до цього світу, до людей у світі. Переставши розуміти Його любов, ми з місії Божої переналаштовуємось на захист Храму, щоб у нього не ввійшло нічого нечистого. Проте Церква – це те, що збудовує Сам Бог. І ворота пекла Її не здолають не тому, що ми такі, а тому, що Бог такий, тому що будує і захищає Її Він, а не ми. У ті часи, коли чистоту Церкву брались захищати самі люди, це завжди закінчувалось насильством: і в католицизмі, і в православ’ї, і в протестантизмі. Чи можна сказати, що є користь від моєї присутності в цьому світі для того, щоб являти любов Отця, примирення через Ісуса Христа (Бога Сина) і підбадьорення один одного в Дусі Святому?

Наша місія від першого і до другого приходу Христа – не приводити людей в свій Храм, а йти до людей у світ і направляти їх до Христа. Як сповідуючі хртстияни, ми ж розуміємо, що Храм Божий – це не сама церковна будівля, а народ Божий… Без сили Духа Святого і без покаяння сповідуючого християнина перед Отцем, я гріхи іншої людини буду бачити глибше, аніж свої, буду очищати його життя від гріха більше, аніж своє особисте життя, думки, слова, відношення перед Богом. Гарним прикладом слугує храм Айа Софія в бувшому Константинополі — коли християнська спільнота, навіть якщо вона імперія, втрачає силу Духа Святого, а не свою, і місію Бога. Сьогодні ця будівля слугує гарним музеєм…

Оскільки Бог і Царство Боже перебувають в нас, Його дітях, а наші душі і тіла – храм Духа Святого, то і чистота Церкви складається, перш за все, з моєї чистоти перед Богом. Не тільки тої, юридичної, яка дарується Христом при народженні від Дуза Святого, але й фактичної, коли Бог переображає мене в щоденному житті в характер Ісуса Христа, щоб явити любов Отця… Ми робимо свою роботу: звіщаємо Євангеліє Царства. А Господь робить Свою: додає щодня до церкви (спільнота Божих дітей) тих, що спасаються. І не варто забувати не тільки те, за що ми відповідальні перед Богом, а за що й не несемо відповідальності перед Ним…

Останні місяці, пробачте, якась йде «осатаніла» боротьба (оксюморон якийсь) усіх християн проти всіх християн і проти гріха і проти гріхів. В нашій «братській» публічній гризні і за і проти змішалось все: петиції, марші, кальвінізм, паради, сніданки, армініанство, Шевченко, Янсі, месіанський юдаїзм, президенти, Бабченко, СБУ і ФСБ, євангельські докторські програми, зрада, нація, смерть ворогам, коллаборанти, чистий баптизм чи чисте п’ятидесятництво, правий радикалізм, лібералізм і фундаменталізм, Євангеліє процвітання, корупція і содомізм, будинки молитви і т.д. і т.п. Як і в цьому реченні, отак і в нас все перемішано: а чи є ще щось, за що би ми, українські християни, не гризлися в публічному просторі за останні 4 роки в умовах неймовірної свободи віросповідання і гібридної війни в той же час?… Свободу Своєму народу Господь дає для місії і проголошення Його Царства і Євангелії в світі, а не для гризні між собою… Яка ж тоді наша істотна природа у Христі? Невже ми забули, що світ пізнає, що ми Христові учні, не через те, коли ми згризаємо і анафємствуєм один одного…?

Чистим Євангеліє і Церкву робить дія Духа Святого і Його Слова, і мій особистий послух Йому. Хоча, здається, що нам набагато приємніше і смачніше харчуватись стейками з гріхів і прогріхів інших сповідуючих-християн. Але цей смак – солодкий від самоправедності на язиці, але гіркий і отруйний, коли входить в серце, через те, що ми мислимо категоріями «я і Господь» та «моя» чи «наша Церква»:

• хто і що зробив неугодного мені і Господу?
• які ще гріхи сповідуючих християн я міг би висвітлити в публічному просторі?
• я і Господь знайдемо таки гріх у житті ближнього і, як сини Ноя, вкажемо на нього іншим…

Думаю всерйоз, а чи не видалитись з ФБ, щоб не бачити і не читати щодня того, як ми – українські християни – здебільшого (хоча далеко НЕ ВСІ) один одного анафємствуєм за гріхи у боротьбі за “чисте Євангеліє” і “чисту Церкву” і “чисте богослов’я” і “чисту націю” і “чисту мову” і…….? Просто мене не цікавлять гріхи інших сповідуючих християн і публічна боротьба з ними, бо щодня сам прошу у Бога милості і прощення за свої гріхи – в думках, мотивах, словах, певних діях, щоб бути самому Його вірним свідком…

«Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав…» (1 Коринтянам 10:12).

Вірую, Господи, поможи моєму недовірству…


Канал Дорожных щепок в Telegram: https://t.me/tdyatlik

Leave a Reply

Primary Sidebar

Secondary Sidebar